Розмова з сестрою Наталією Гальцовою SSsP про нову книжку нашого видавництва – Зустріч із живими Богом, автор О. Томіслав Іванчич.
Сестро, чому Ви так хотіли, щоб книжка “Зустріч із живими Богом” вийшла в українському перекладі?
У серпні 2016 року у Львові відбувся семінар під назвою: «Пізнати Бога і людину. Агіотерапія – шлях до зцілення», який для священників та психологів провели агіотерапевти, учні О. Томіслава Іванчича: Івіца Луліч і Лейла Чирник. Під час семінару слухачі виявили бажання читати книги отця Томіслава в українському перекладі. Тож попросили мене перекласти одну з найважливіших його книг: «Susret sa živim Bogom».
З огляду на особисте знайомство з автором, для мене було великою честю і радістю перекладати цю книжку, яку вже кілька десятиліть перевидають в Хорватії та перекладають на інші мови. Отець Томіслав відомий як засновник агіотерапії, тобто зцілення духовної сфери людини, яку він нерозривно пов’язував з євангелізацією, проголошенням євангельської новини, що веде до зустрічі з Господом. 
Книжка о. Томіслава, на вашу думку – це теоретичні міркування, чи походить вона з життєвого досвіду автора?
Книга “Зустріч із живим Богом” є плодом його глибокого досвіду Бога у власному житті. Пригадую, як він розповідав про своє чудесне зцілення. Тоді, по закінченні навчання в Римі, молодому священнику, сповненому душпастирської ревності, лікарі сповістили діагноз: рак підшлункової залози. Обіцяли три місяці життя… Вважаючи це помилкою в Божій арифметиці, він щодня на колінах покірно просив Бога, щоб зрозуміти, чому це трапилося саме із ним. Одного разу під час такої молитви він збагнув, що має навчитися приймати з Божої руки усе: і хворобу і здоров’я, і життя і смерть. Відчув радість і надзвичайний спокій: хай діється Божа воля. Через три місяці лікарі зробили обстеження і на своє здивування не знайшли слідів раку.
Другим, не менш важливим досвідом у його житті був досвід посту і посиленої молитви разом зі студентами про дари Святого Духа. Ці сильні моменти зустрічі з Богом, про які ми знаємо і не знаємо, стали рушієм його невтомної душпастирської праці до самої смерті. Його семінари насправді були доказом Божого Провидіння і турботи про хорватський народ, особливо в повоєнний період. Передусім, він закликав до близьких стосунків з Ісусом із Назарету, якого називав своїм “шефом”, в якому вбачав правдивого Бога і правдиву, конкретну людину.
Який головний зміст?
Згадана книжка має євангелізаційний зміст. Побудована на основі ранньохристиянського катехуменату, який був надзвичайно ефективним у свій час, пристосована до сучасної людини та нових історичних обставин.
Кому адресована ця книжка?
Вона написана як послідовний виклад катехиз для семінару з євангелізації Церкви. Тому передусім адресована душпастирям, капеланам, катехитам, які прагнуть своїм вірним дати найдорожче – глибокий досвід живого Бога. Та вона також послужить кожному читачеві, хто шукає дорогу до пізнання сенсу життя, розуміння себе, як Божої дитини, відкриття Божої присутності та любові.
Особисто для мене ця книжка, зокрема певні катехизи, стали незамінними у підготовці до праці зі студентами, в’язнями, військовими та переселенцями, серед яких у різний час мала або маю служіння.
На вашу думку, чи душпастирям, які проголошують Слово Боже, необхідно постійно проходити якусь формацію?
Формація священника потрібна між іншим і для того, щоб навчитися бачити в кожній людині невимовний скарб, вміти слухати її та поважати її інакшість, зокрема її релігаійний досвід або його відсутність
Приміром, досвідчений душпастир розуміє, що перед тим, як розпочинати солідну духовну працю з людьми, навіть хрещеними, але які сумніваються в існуванні Бога, мало про Нього чули і взагалі не завжди виразно бачать, для чого їм потрібний Бог, потрібна певна підготовка – євангелізація. Серед нас також є досить багато християн, що з різних причин не мали можливості для духовного розвитку. Тому вимагати ревності у виконанні певних церковних практик для них може стати непосильним, або принаймні незрозумілим викликом.
Можете навести приклад?
Була свідком того, коли священники дивувалися, що переселенці зі сходу, отримавши при монастирі усе потрібне для проживання, не поспішали до церкви, не приходили на Службу Божу, акафісти чи молебні, слабо відгукувалися на запрошення приєднатися до молитовних груп. Звичайно, це боляче, коли твій співрозмовник не сприймає або зовсім відкидає Того, кого вважаєш найважливішим і найціннішим Скарбом в житті – Бога. Але пам´ятаймо про Ісусове послання проповідувати усім, що кожна людина в глибині свого серця прагне зустрічі зі своїм Джерелом правдивого щастя. Тож ніколи не опускаймо рук, а шукаймо способу доторкнутися до людського серця.
Саме тому щиро радію, що нарешті ця книжка потрапить до рук українськго читача, зраненого війною, який підносить свої очі до неба з великою кількістю запитань, на які може дати відповідь лише Господь, наш Творець і Спаситель.
Розмовляв о. Маріуш Кравєц, SSP
